Іван Гончаренко На початку повномасштабної війни Дар'я Солодовникова разом із мамою та старшою донькою евакуювалася до Варшави. Вона чекала на народження другої дитини, а її рідне село на Херсонщині вже перебувало під окупацією. Попри безпеку за кордоном, жінка вирішила повернутися в Україну.
На 32-му тижні вагітності Дар'я приїхала до Нікополя — міста, де живуть її чоловік, друзі та де вона працює асистенткою фармацевта в мережі «Аптека 9-1-1».
«Я хотіла народити свою дитину вдома. Серце весь час було в Україні, поруч із рідними та колегами», — розповідає Дар'я.
Після повернення місто дедалі частіше опинялося під російськими обстрілами. Саме під час одного з них у жінки почалися перейми. А після народження доньки Марії більшу частину часу в пологовому будинку доводилося проводити в укритті.
Згодом Дар'я повернулася до роботи.
У прифронтовому Нікополі робота фармацевта давно вийшла за межі звичайного відпуску ліків. Разом із колегами Дар'я допомагає людям консультаціями та порадами, а під час тривалих відключень світла аптека стала місцем, де можна було зарядити телефон та зателефонувати близьким.
«Аптека сьогодні — це насамперед про людей. Іноді їм потрібні не лише ліки, а й підтримка та впевненість, що вони не залишилися сам на сам зі своїми проблемами», — говорить вона.
Поза роботою Дар'я займається фотографією. Вона фотографує дітей, родини та весільні церемонії, зізнаючись, що саме це допомагає їй зберігати віру в добро навіть у найважчі часи.
Історія Дар’ї — одна з тих, що сьогодні стають реальністю у прифронтових містах України. Вона, як і тисячі інших людей, була змушена залишити рідний дім, роботу, звичне життя та шукати безпеки в іншому регіоні. Попри всі виклики війни, Аптека 9‑1‑1 продовжує підтримувати своїх працівників, допомагаючи тим, хто пережив евакуацію, знову знайти роботу, адаптуватися та зберегти професію, яка для багатьох є не просто фахом, а частиною їхньої ідентичності.
Компанія створює умови, щоб люди могли продовжувати працювати навіть після вимушеного переїзду: допомагає з працевлаштуванням, формує нові команди, забезпечує навчання та підтримку. Для працівників це означає не лише стабільний дохід, а й відчуття опори у час, коли життя розділилося на «до» і «після».
Такі історії демонструють, що соціальна відповідальність бізнесу вимірюється не цифрами у звітах, а реальними діями — щоденною підтримкою людей, які залишаються на прифронтових територіях або змушені починати все спочатку. Це про готовність бути поруч, коли найважче, і про те, що стійкість українського бізнесу сьогодні — це насамперед стійкість його людей.